Для батьків

Зміст педагогічної роботи в інклюзивній групі.

Забезпечувати мовленнєвий супровід діяльності (розповідати про те, що робить дитина), спонукати давати відповіді на запитання щодо діяльності дорослого, іншої дитини, своєї власної (Що робить вихователька? Що робить Миколка? Що робиш ти?), вчити розповідати про те, що бачить дитина, що її вразило, відповідати на запитання про найближче оточення (Ось кущик. А це що? — Кущик. Це гілочка. Де гілочка? — Ось гілочка. Побіжи і покажи такий самий кущик. Як називається дерево? — Береза. Де ще береза?).

Розвивати сприймання як орієнтувальну діяльність, спрямовану на дослідження властивостей і якостей предметів; формувати сенсорні еталони; формувати й удосконалювати вміння дитини порівнювати предмети за різними ознаками; навчити дитину виділяти і називати : конкретну ознаку (колір, форму, розмір). Наприклад, малюк спочатку   вчиться знаходити серед іграшок і подавати «таку саму», як у дорослого в руці, а потім запам’ятовує назву кольору, форми. Розвивати зорово-моторну координацію (узгодженість руху рук та очей), вміння виділяти та пояснювати просторові співвідношення між предметами (за, перед, над, під, далеко, близько тощо), використовувати їх у практичній діяльності; розвивати часові орієнтації (вранці, вдень, увечері, спочатку, потім тощо).

Розширювати розуміння смислу зверненого до дитини мовлення; розвивати фонетичну, лексичну і граматичну сторони мовлення, комунікативну функцію мовлення, мовленнєве дихання, фонематичний слух і фонетичний аналіз голосних звуків і тих приголосних, які дитина добре вимовляє (Який звук чуєш?); фонематичне сприймання — здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова (розрізняти слова-пароніми: коза — коса, гірка — гілка, лис — ліс, мишка — миска тощо); формувати вміння розрізняти друковані літери.

Забезпечувати розвиток дрібної моторики пальців руки та рухливості артикуляційного апарату за допомогою артикуляційної гімнастики, тим самим готуючи його до вимови свистячих і шиплячих звуків (с, ш, з, ж) та звуків л, р, які потребують значного напруження м’язів язика (піднімання язика вгору, притискання його до верхніх зубів тощо); стимулювати дитину до вимовляння звука р, якщо язик в’ялий і дитина не може утримувати його кінчик у верхньому положенні, недоцільно, оскільки можна спровокувати гортанну звуковимову звука р; у точнювати та диференціювати вимову приголосних звуків (т-д-н, п-б-м, к-х тощо), а також свистячих і шиплячих звуків (якщо у дитини немає грубих порушень їх звуковимови).

Розвивати відчуття музичного та складового ритму, вчити відтворювати його, добирати ритм до груп слів з однаковою складовою структурою та однаковим місцем наголосу (мама, тато, доня; рука, нога,вікно, зима тощо) та ритм до речень з двох слів і відтворювати його по  пам’яті (та-та та-та — Мама іде).

Формувати трудові навички, насамперед самообслуговування: одягання, зав’язування шнурків, застібання, умивання тощо; деякі навчальні навички: малювання, штрихування олівцем, наклеюван згинання тощо; фізкультурні: крок, біг, стрибки, лазіння, повзання,  ловіння і кидання м’яча.

Збагачувати позитивний досвід спілкування і взаємодії особливої дитини з дорослими та її здоровими однолітками; вчити дітей відкрито і щиро виражати свої почуття, розпізнавати зв’язки між чітко вираженим емоційним станом і причиною, яка викликала цей стан; привчати виявляти свої емоції у загальноприйнятий спосіб.

 

«Особливості розвитку та завдання виховання і навчання дітей старшої групи. Організація освітнього процесу»

В освітньому процесі нашого закладу дошкільної освіти використовуються такі основні форми організації дітей:спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо. Вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами, індивідуально залежно від педагогічної мети, матеріально-технічного забезпечення закладу, професійної майстерності педагога.

Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку залишаються заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та ін.). Тривалість для дітей старшого дошкільного віку – від 25 до 35 хвилин (в залежності від типу заняття).

Під час складання розкладу занять враховуємо їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачаємо раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них та доцільне використання місць для проведення занять (зокрема, спортивної та музичної зали, ігрового, спортивного майданчика, квітника тощо).

Організована навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня. В окремих випадках допускається проведення деяких занять у другій половині дня. Це може стосуватися занять з фізичної культури, образотворчої діяльності в групах дітей старшого дошкільного віку. Елементи навчальної діяльності включаються також до інших форм роботи з дітьми в повсякденні (ігри, самостійна діяльність, індивідуальна робота, спостереження, чергування тощо).

З огляду на те, що провідною у дошкільному віці є ігрова діяльність, гра широко використовується у освітньому процесі нашого закладу як самостійна форма роботи з дітьми та як ефективний засіб і метод розвитку, виховання і навчання в інших організаційних формах. Пріоритет надається творчим іграм (сюжетно-рольовим, будівельно-конструктивним, іграм-драматизаціям та інсценівкам, іграм з елементами праці та художньотворчої діяльності) та іграм з правилами (дидактичним, інтелектуальним, рухливим, хороводним тощо).

Упродовж усього дня організовуються різні види ігор з урахуванням віку дітей, їхніх ігрових інтересів, місця гри в режимі дня, місця проведення, змісту попередніх і наступних форм роботи, сезонних умов, ступеня фізичного та інтелектуального навантаження на дітей.

Переорієнтація освітнього процесу на розвиток дитячої особистості надає особливої ваги таким формам організації життєдіяльності дошкільника як його самостійна діяльність та індивідуальна робота з ним.

Самостійна діяльність дітей організується в усіх вікових групах щодня в першій та другій половині дня. Протягом дня поєднуються різні за змістовою направленістю її види (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.) та поступово залучаються до участі в них всі діти даної групи. Зміст та рівень самостійної діяльності дітей залежать від їхнього досвіду, запасу знань, умінь і навичок, рівня розвитку творчої уяви, самостійності, ініціативи, організаторських здібностей, а також від наявної матеріальної бази та якості педагогічного керівництва.

Організоване проведення цієї форми роботи забезпечується як безпосереднім, так і опосередкованим керівництвом з боку вихователя.

Індивідуальна робота з дітьми як самостійна організаційна форма проводиться з дітьми всіх вікових груп у вільні години (під час ранкового прийому, прогулянок тощо) в приміщеннях і на свіжому повітрі. Вона організується з метою активізації пасивних дітей, додаткових занять з окремими дітьми (новенькими, тими, що часто пропускають через хворобу, інші причини та гірше засвоюють програмовий матеріал під час фронтальної роботи).

Гуртки є додатковою організаційною формою освітнього процесу. В нашому закладі різне профільне спрямування гуртків Вони організуються з урахуванням інтересів та здібностей самих вихованців, запитів батьків, наявних матеріальних умов та кадрового забезпечення.

Зміст гурткової роботи визначається авторськими програмами, які складені керівниками гуртків на основі власної педагогічної діяльності, вивчення досвіду інноваційної діяльності, обов’язково узгоджується з освітньою програмою, затвердженою МОН України, за якою працює заклад і відображається у річному плані роботи. Гурткові заняття проводяться у другій половині дня, у час, відведений для ігор та самостійної художньої діяльності дітей. Тривалість їх відповідає зазначеним вище нормам для навчальних занять, а періодичність проведення становить 2 рази на місяць.

Освітній процес у дошкільному закладі організовується у розвивальному середовищі, яке утворюється сукупністю природних, предметних, соціальних умов та простором власного “Я” дитини.

Формування готовності до систематичного навчання та шкільного життя дітей шестирічного віку актуалізується у зв’язку із переходом загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і тривалість навчання. Мотиваційна, емоційно-вольова, комунікативна, фізична підготовка майбутніх першокласників, розвиток пізнавальних психічних процесів і мовлення, прищеплення елементарних навчальних умінь – пріоритетні напрямки роботи з дітьми старшого дошкільного віку.

Актуальними у освітньому процесі дошкільного закладу залишаються і такі традиційні напрямки, які сприяють здійсненню системного підходу до формування цілісної дитячої особистості: фізичне, розумове, естетичне, моральне, трудове виховання. Пріоритетним питанням у вихованні дітей всіх вікових груп та діяльності дошкільного закладу залишається фізичне виховання. Йогоуспіх залежить від правильної організації режиму дня, рухового, санітарно-гігієнічного режимів, всіх форм роботи з дітьми та іншихчинників.

Руховий режим впродовж дня, тижня визначається комплексно, відповідно до віку дітей. Орієнтовна тривалістьщоденної рухової активності малюків встановлюється в таких межах старший дошкільний вік – до 4–5 годин. Оптимізація рухового режиму забезпечується шляхом проведення різноманітних рухливих, спортивних ігор, вправ, занять з фізичної культури, організації дитячого туризму, самостійної рухової діяльності тощо. Особливого значення надається також оволодінню дітьми системою доступних знань про дотримання здорового способу життя, основ безпеки життєдіяльності.

Оволодіння рідною мовою і мовленням як найголовнішим засобом пізнання і специфічно людським способом спілкування залишається одним з першочергових завдань у роботі з дітьми упродовж дошкільного дитинства. Навчання мови та розвиток мовлення спрямовується на формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної, діамонологічної та комунікативної компетентності. 

І красивий аксесуар, і родинний оберіг

Споконвіку українки носили хустку, яка вважалась символом жіночності, вірності й кохання, родинним оберегом, який передавали з покоління в покоління.

Колись без хустини заміжня жінка не виходила з дому. Хустка вважалася маркером соціального стану, адже не всім по кишені були гарні, дорогі хустки.

Хустки здавна широко використовували в різних обрядах: сватання, весілля і навіть хрестини.

На заручинах дівчина дарувала по хустці старостам і пов’язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку, виткану та вишиту власноруч.

Був і звичай, за яким мати молодої давала доньці хустку перед вінчанням «дівочі сльози витирати». Під час ритуалу обдаровування молодята брали подарунки і гроші через хустину.

Під час весільного обряду покривання молодої їй розплітали косу, мати (чи вінчальна матір) двічі накидала на неї хустку, але вона її скидала, лише на третій раз погоджувалась попрощатися з дівуванням.

Також у деяких місцевостях повитуха вішала хустку на хвіртку у випадку народження дівчинки.

Тож хустка супроводжувала українок усе життя. І тепер цей яскравий та колоритний аксесуар полюбляють сучасні жінки, адже він і нині в моді.

Технологія "Кільця Лулія".

 Проблема мовлення у всьому його видовому розмаїтті є актуальною в дошкільному віці. На сьогоднішній день існує безліч методик, технологій, за допомогою яких можна коригувати процес розвитку мовлення у дітей. Найважливішою умовою вдосконалення мовної діяльності дошкільнят є створення емоційно сприятливої ситуації, мовного середовища сприяє виникненню бажання активно розвивати своє мовлення і брати участь в мовному спілкуванні. Найближча, доступна і захоплююча діяльність дошкільнят-гра. Між грою і мовленням існує двосторонній зв'язок: з одного боку мовлення дитини розвивається і активізується в грі, з іншого сама гра вдосконалюється під впливом збагаченням мовлення.

       Для роботи з дітьми я обрала систему ігрових завдань і вправ, створених на основі «Кілець Луллія». Свою назву винахід отримав на честь імені свого творця – Раймунда Луллія (поет, філософ, мислитель, 14 століття, Італія).Основна ідея роботи з дидактичним посібником «Кілець Луллія» – створення педагогічних умов для освоєння дітьми розумових операцій перетворення ознак і їх значень при пізнанні навколишнього світу і для вирішення проблемних ситуацій.

  Кола Луллія - один із засобів розвитку інтелектуально-творчих здібностей дітей, розвитку мовлення. Завдання в навчанні ставляться відповідно до змісту освітньої діяльності на кожному віковому етапі.

      Перевагою дидактичного посібника "Кільця Луллія" вважаємо можливість приготувати самостійно з будь-якої лексичної теми для проведення будь-якої гри, при цьому застосовувати авторські варіанти використання.

        Також, можемо відзначити універсальність дидактичного посібника. Використовуючи лише кілька кіл, можна отримати або різні варіанти гри, або доповнення до проведеної гри. Самостійно діти грають з "Кільцями Луллія " у вільний час, закріплюючи матеріал, відпрацьований на заняттях з вихователем. Діти із задоволенням замінюють кола, комбінують завдання, намагаються самі визначити мету і хід гри. Вони багатофункціональні і формують навички співпраці, взаємодії і самостійності.

 Діти дошкільного віку відрізняються дивовижною допитливістю, вони відкриті і готові для пізнання. Важливо допомогти їм і направити їх мислення в потрібному напрямку, озброїти інструментом пізнання, щоб дитина була здатна активно і творчо мислити, саморозвиватися і самовдосконалюватися, накопичувати досвід пізнання і самопізнання, діяльності, творчості, осягати свої можливості, проявляти самостійність і відповідальність, свободу в поведінці.

    Чи є такий інструмент? Це ТРВЗ і методи активізації мислення. Методи активізації не завжди допомагають дитині вирішити складну задачу, але відмінно дозволяють оживити всі основні напрямки розвитку дитини: пізнавальні, емоційні, вольові. Дозволяють розкрити мислення, дати волю його уяві, фантазії, сприймати світ цілісно, системно. Допомагають сформувати екологічні поняття, розвинути екологічне мислення, полегшують розуміння взаємозв'язків в природі.

    Кола Луллія (кільця) є одним з методів активізації мислення, і одним з варіантів використання методу морфологічного аналізу, що дозволяє вести систематичний пошук нових ідей і рішень. Синтез охоплює як відомі, так і нові, неординарні варіанти, які при простому переборі могли бути пропущеними». Морфологічний аналіз-це, просто метод пошуку нових ідей і рішень, шляхом перебору варіантів, що включає в себе аналіз об'єктів і синтез нових, знайомих і небачених раніше об'єктів.

     Даний метод використовується в роботі з дошкільнятами і є дуже ефективним.

   Основоположником цього методу був Раймонд Раймунд (1235-1315 рр..) - поет, філософ, місіонер; один з найоригінальніших представників середньовічного світогляду з позитивної сторони. У тринадцятому столітті французький монах Раймонд Раймунд створив логічну машину з кіл "Кільця Луллія" - це зразок комп'ютера для слів - пізнання мови і світу в їх взаємозв'язку.

  Кільця Луллія - один із засобів розвитку інтелектуально творчих здібностей дітей, запропоноване авторами теорії розв'язання винахідницьких задач та розвитку творчої уяви для використання в дошкільних установах. Цей посібник вносить елемент гри в безпосередній освітню діяльність, а також допомагає підтримувати інтерес до досліджуваного матеріалу.

   Метод луллизма розпадається на дві частини: перша знайомить нас з операціями, які повиннна виробляти особа для здійснення відкриттів (суб'єкти); друга включає стислу енциклопедію знань, вже придбаних людиною (атрибути). Всього було шість концентричних кіл. На одних позначалися суб'єкти, на інших атрибути. Комбінацій кіл не можна було вичерпати і за тисячу років. Сучасних авторів ТРВЗ дуже зацікавив метод луллизма і вони вирішили адаптувати його до освітньої діяльності дошкільнят. Раймондо Луллій придумав пристрій, який складався з декількох кругів різного діаметра. Круги накладалися один на оден на загальний стрижень по типу піраміди. У верхній частині стрижня встановлювалася стрілка. Всі круги були розділені на однакову кількість секторів. Круги і стрілка були рухомі. Раймондо Луллій на кожний сектор ставив свої позначки. Це були і малюнки, і слова, і навіть цілі вислови. Кожний бажаючий мав можливість за допомогою комбінацій отримати будь-який текст.

   

Технологія «Художнє слово і дитяче мовлення»

            Найважливішими джерелами розвитку дитячого мовлення є художня література та усна народна творчість, величезна сила впливу яких традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання та освіти підростаючого покоління.

Виховна і художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова художнього твору є найкращою, найвищою формою літературної мови, яку діти прагнуть наслідувати. Життєдайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна       творчість. Класичний зразок фольклору – казка – стародавній жанр усної народної творчості. В казці закладено величезний естетичний потенціал, який проявляється в яскравому, романтичному зображенні казкового світу, в ідеалізації позитивних героїв, повчальності. Колоритна, яскрава мова казок захоплює, викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію.Повною мірою особливості українського фольклору виявляються і в малих фольклорних жанрах – прислів'ях, приказках, загадках, гуморесках. Прості, невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням виразних мовних засобів. Усе в них виважено, доцільно, кожне слово на своєму місці. Наприклад, загадка – поетична формула, яку характеризують високий ступінь метафоричності, ритмічна домірність, одухотворення, уособлення неживого світу. Все це надає загадці особливої поетичності.До малих фольклорних жанрів, окрім вищезгаданих, належать пусто байки, колисанки, забавлянки, жарти, ігри з текстами, скоромовки тощо. їх художня форма поєднується з глибокою узагальнюючою думкою. Це дозволяє використовувати фольклорні жанри як важливий засіб виховання мовленнєвої культури дітей. Літературний або фольклорний твір подається дитині в єдності змісту та художньої форми. Але сприйняття його буде повноцінним тільки за умови, якщо дитина до цього підготовлена. А для цього необхідно звернути увагу дітей не тільки на зміст, а й на виразність мовних засобів казки, оповідання, вірша та інших творів художньої літератури, тобто залучити дитину до художньо-мовленнєвої діяльності. Аналізуючи літературний твір у єдності його змісту та художньої форми, а також активно засвоюючи засоби художньої виразності, діти навчаються передавати в образному слові певний зміст, самостійно складати невеличкі твори.

         Під словесною творчістю розуміють діяльність дітей, що виникає під впливом творів мистецтва та вражень від навколишнього життя, і виражається в створенні усних творів — оповідань, казок, віршів тощо. Взаємозв'язок між сприйняттям художньої літератури та словесною творчістю існує на основі розвитку в дітей поетичного слуху. Під цим поняттям розуміємо здатність відчувати виразні засоби художнього мовлення та певною мірою усвідомлювати їх. А також уміння розпізнавати жанри, розуміти їх особливості, усвідомлювати зв'язок компонентів художньої форми зі змістом літературного твору. Розвиток поетичного слуху – важливий чинник формування культури мовлення. Розвиток образного мовлення дітей буде ефек¬тивним лише в процесі сприймання ними художнього слова та самостійного складання зв'язних висловлювань. Мовлення дошкільнят стає образним, щирим та живим, якщо у них виховується інтерес до мовного багатства, розвивається вміння вживати в своєму мовленні різноманітні виразні засоби.

«Слухаємо казку»

        Цей вид занять можна проводити з усією групою або підгрупою дітей, які мають бажання послухати казку. Заняття складається з двох частин. Перша — організація умов для сприймання дітьми казкового твору, друга — бесіда та і розповідь за казкою. Чим молодші діти, тим більш діяльним, наочним мусить бути сприйняття казки. Поступово ми привчаємо дітей сприймати казку на слух, але і в старших групах успіх заняття також залежить від яскравої захоплюючої атмосфери. Так, у молодшій групі розповідь казки випереджається ігровою ситуацією, демонстрацією іграшок, речей, пов'язаних з казкою або просто зацікавленням, заохоченням.У старших групах перед розповіддю або читанням казки вихователь спрямовує зусилля на систематизацію літературних знань дітей. Це може бути коротенька літературна вікторина чи вступна бесіда. Є доцільним використання на занятті прислів'їв, приказок, фразеологізмів, щоб, з одного боку, допомогти дітям глибше усвідомити ідею казки, а з іншого, показати, як найбільш вдало, точно і коротко можна висловити головну думку твору, які влучні, образні народні вислови. Під час слухання казки вихователь поступово формує початкові літературознавчі уявлення дітей: про жанрові особливості казки (неймовірні чарівні події, магічні речі, чарівники, персоніфікований тваринний і рослинний світ, специфічні казкові висловлювання). Звертаючи увагу дітей на особливості побудови і літературної форми казки, вихователь пов'язує ці знання із самостійною творчою діяльністю.

 «Чарівна музика слова»

                  Якщо звернутися до традиційної методики ознайомлення дошкільників з художньою літературою, то одним з обов'язкових видів літературних занять вважається заучування напам'ять віршів. Але дослідження психологів переконливо довели, що заучування напам'ять — глибоко індивідуальний, пов'язаний з особливостями пам'яті, емоційної сфери кожної дитини процес, який не можна підганяти під колективну організацію занять. Наполягати на цьому — чинити тиск на дитячу природу. Тому сучасний підхід до цього питання — тільки індивідуальний характер заучування віршів — здається нам більш гуманним і доцільним.Але сприйняття і художній аналіз поезій як важливий компонент естетичного виховання і літературно-мовленнєвого розвитку дитини має займати значне місце в роботі з малюками.

Мета цих занять — виховувати художньо-естетичне сприйняття образної сутності, мелодійності, ритму, краси поетичного слова, відчуття виразності мовних засобів, що надають особливої яскравої наочності картинам вірша.

«Слухаю,  уявляю, малюю»

         Одним із варіантів занять з використанням поетичних творів можуть бути заняття «Слухаю, уявляю, малюю» для старшого дошкільного віку.Вихователь намагається організувати роботу з розвитку мовлення так, щоб допомогти дітям через сприймання виразних мовних образів вірша відчути, відтворити яскраву мальовничу картину природи. Більш виразно передати слово допоможе малюнок. Через малюнок дитина здатна глибше відчути образність художнього слова, а в цілому цей вид роботи сприяє розвитку поетичного слуху, естетичного смаку дошкільнят.Учасників заняття має бути не більше чотирьох. Ефективна також індивідуальна форма проведення занять. Методика така: спочатку вихователь заохочує дитину послухати вірш, обговорює його образний зміст, разом з малюком милується красою слова, пропонує намалювати те, що дитина уявила собі під час слухання. На перших етапах навчання вихователь радить, що можна відобразити в малюнку, потім малюк сам знаходить відповідні засоби вираження своїх почуттів, уявлень, емоційного стану.

Використання віршів-забавлянок у роботі з дітьми

Жартівливі вірші, вірші-роздуми допомагають розвинути виразність, точність, влучність мовлення дітей, а також сприяють становленню поетичного смаку, виховують інтерес до краси художнього слова. Художньо-образна поетична форма цих віршів спонукає дитину до усвідомлення інтелектуального, логічного завдання через осмислення значення мовних образів. Завдяки жартівливій цікавій ситуації діти сприймають їх залюбки, весело, як гру, поетичні жарти. Ці фрагменти чудово доповнюють різноманітні колективні заняття з будь-якої діяльності, оживляють побутові моменти, піднімають настрій, прикрашають дитячі розваги. Вони є пропедевтикою сприймання та усвідомлення дітьми народної сміхової культури.

Мовотворчі літературні ігри «Казки-розповіданки»

Ця форма використання літературних творів сприяє розвитку мовотворчих здібностей. Вихователь, враховуючи наявність елементарних літературних уявлень та мовленнєвий досвід дітей, пропонує їм скласти казку за віршем або оповіданням з використанням опорних слів тощо. Психологи і педагоги стверджують: у дошкільнят   величезний   творчий   природний   потенціал, який з різних причин не завжди повністю реалізується. Тому дуже важливо створи  таку ситуацію, яка сприяла б бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосфері творчого натхнення, зацікавити дітей можливістю створити свою історію.Що для цього потрібно? Насамперед, зацікавленість педагога, доброзичливість, віра у творчі здібності дітей. По-друге — правильно вибрана тема майбутньою твору. Вона має підштовхувати дитину до розвитку сюжету, мати багатоваріантні припущення. Чудовим стимулюючим фактором для творчої розповіді є використання невеличких римованих історій. З одного боку, поезія будить уяву, з другого, в таких історіях багато недоказаного, що дитина може домислити. Творча розповідь за мотивами знайомих казок, оповідань — це теж гарний стимул розвитку мовотворчих здібностей, Глибокий вплив художньо) твору на емоційно-чуттєву сферу дитини, поява яскравих уявлень народжують нові образи, дитина проявляє цілком природні.; бажання «пограти з героями улюбленого твору на вербальному рівні. Ще один з можливих варіантів таких занять - складання сторін за темою, запропонованою вихователем або самою дитиною. Захопленість, незвичайність, казковість формулювання теми творчої розповіді розбудять дитячу фантазію, забезпечивши успіх заняття.

Творча розповідь за мотивами знайомих казок

Літературні ігри цього типу можуть бути складовою частиною занять з художньої літератури, а можуть проводитись окремо, як мовленнєві заняття на літературному матеріалі. В них може брати участь невеличка група дітей, щоб кожна дитина мала можливість проявити свою ініціативу, творчу активність, бути почутою.

Ознайомлення дітей з малими фольклорними формами, жанрами

У процесі роботи з художньою літературою вихователь використовує малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки, примовлянки, фразеологізми, загадки тощо. Частіше їх підбирають за тематичним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору.Крім такого фрагментарного використання фольклорних творів можна запропонувати спеціальні заняття з ознайомлення із фольклорною спадщиною і, зокрема, малими її формами: прислів'ями, приказками, загадками, колисковими, забавлянками, скоромовками.

«Обряди, традиції, звичаї – як спадщина мого народу».

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

 Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі «Дитина і навколишній світ» програми виховання «Українське дошкілля» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

«Про здоров’я треба дбати».

     Здоров´я дітей, загартованість їхніх організмів, інтерес до здорового способу життя залежать і від того, наскільки сформовані у них культурно-гігієнічні навички.

     Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв´язків, вироблення динамічного стереотипу, а головною умовою їх формування — раціонально організоване життя дітей у дитячому садку, чіткий режим дня, постійність вимог до поведінки дитини з боку дорослих. Важливими при цьому є чистота приміщення, якісне прибирання, провітрювання, естетика організації культурно-гігієнічних процедур, приклад охайності й особистої гігієни дорослих. Гігієнічні процедури проводять щоденно в один і той самий час, що сприяє формуванню постійних навичок. Уже на другому році життя діти повинні уміти підставляти руки під струмінь води, змивати мильну піну з них, користуватися рушником, пити з чашки, їсти ложкою, користуватися серветкою, дякувати після прийому їжі, користуватися носовичком. Трирічні малюки мають їсти самостійно й акуратно, ретельно пережовувати їжу, правильно тримати ложку, самостійно засукувати рукави перед умиванням, користуватися милом, умиватися, витиратися. У середній групі дітей навчають правильно користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем), серветкою, їсти акуратно, полоскати рот після їжі, правильно чистити зуби, зачісуватися, дотримуватися правил користування предметами гігієни. Діти старшої і підготовчої груп повинні контролювати дотримання особистої гігієни, культурно поводитися за столом.

Культурно-гігієнічні навички поєднують у собі явища гігієни і культури. Діти мають усвідомити, що їхнє ставлення до гігієнічних вимог є не лише ставленням до власного здоров´я, а й свідченням поваги до людей, адже неакуратна, неохайна людина викликає відразу, небажання спілкуватися з нею.

Для успішного виховання в дошкільників культурно-гігієнічних навичок необхідно забезпечити:

— цілеспрямовану роботу батьків і педагогів щодо усвідомлення дітьми значущості фактора здоров´я, цінування його; запобігання шкідливих звичок, недбалого ставлення до свого організму, зовнішнього вигляду і поведінки;

— єдність вимог до гігієни дитини в дошкільному закладі та сім´ї, позитивний приклад культури поведінки дорослих;

— належну естетичність приміщення дитячого садка і сім´ї, що передбачає ретельне його прибирання, чистоту, доцільність і зручність у використанні обладнання, меблів, посуду, іграшок тощо;

— постійне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки, своєчасність і чіткість режимних процесів;

— контроль з боку вихователів, допоміжного персоналу, батьків за якістю виконання культурно-гігієнічних навичок;

— індивідуальну роботу з кожною дитиною, врахування її стану здоров´я, темпів оволодіння навичками, ставлення до гігієнічних процедур.

Фізичне виховання є основою гармонійного розвитку, формування здорового способу життя дітей дошкільного віку. Воно має бути спільною турботою батьків, педагогів і самої дитини, яку з ранніх років слід привчати піклуватися про своє здоров´я.

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ

Поняття «творчість» широко використовується у повсякденному житті та науковій літературі. Проте існують труднощі щодо його значення. До основних понять «творчості» належать такі:

Творчість - це діяльність людини, в якій вона створює нові об'єкти та якості, схеми поведінки й спілкування, нові образи та знання;

Творчість є вищою формою активності та самодіяльності людини;

Творчість - це суто людська діяльність; це не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті «відкриття», які людина робить особисто для себе; творчими є майже всі психічні процеси, за винятком, може, автоматизованих дій;

Творчість – це потреба в самоактуалізації, повній і вільній реалізації своїх здібностей та життєвих можливостей.

Аналізуючи наведені визначення, робимо висновок, що творчість – це людська діяльність, у процесі якої особистість, задовольняючи потреби в реалізації своїх здібностей, створює нові знання, обєкти, схеми поведінки, робить власні «відкриття».

Поряд із поняттям «творчість» вживається й «креативність». Креативність розглядається вченими як характеристика творчого потенціалу особистості. За словником термінів «Дошкільна освіта», «креативність – це рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що складає досить стійку характеристику особистості». Отже, поняття «творчість» та «креативність» характеризують особистість.

Як вказує Л. Паламарчук, творчість є напруженою роботою, якій передує тривалий період накопичення вражень про наволишній світ, сприйняття, аналізу явищ, подій, усвідомлення власного ставлення до них. Але це більше стосується дорослих. Для дитини-дошкільника пізнання навколишнього світу складає сенс її життя, творчість є ніби продуктом цього пізнання. Зважаючи на психологію особистості дитини-дошкільника, не можемо не зупинитися на особливостях дитячої творчості.

 Аналіз праць науковців дозволяє стерджувати що:

- Творчі прояви у дитини спостерігаються досить рано. Але, на жаль, наука не має достатньо повної характеристики творчих проявів дитини раннього віку. Зумовлене це насамперед тим, що кожна дитина індивідуальна, отже, творчі прояви в кожної окремої дитини будуть притаманні тільки цій дитині, хоча, безумовно, є й типові творчі прояви, характерні для дітей-дошкільників;

- Для дитячої творчості характерним є непередбачуваність, спонтанність. Творчі процеси найчастіше протікають на несвідому рінві, а свідомість фіксує лише їхній кінцевий результат. Причому не все, що дивує дитину, буде дивувати дорослого, оскільки світ дитини - своєрідний, непізнанний, індивідуальний – є таким, що не завжди піддається дорослому поясненню;

- І у творчій, і в будь-якій іншій діяльності дитині властиві всеохоплююча допитливість, дослідженя світу: від «Що це таке?» до «Хочу знати все!». Пізнавальна активність дитини спрямована не тільки на пізнання окремого предмета чи явища, а й на розпізнання його устрою, причини, мети, призначення, способу використання й таке інше. Пізнавальний інтерес є важливою складовою пізнавальної активності. Він зростає в процесі накопичення дитиною досвіду пізнавальної діяльності, що також виявляється у дитячій вторчості;

- Дитині властивий потяг до казок, віршів, музики, картин, загалом – до мистецтва. Однією з характерних рис дитини раннього та дошкільного віку є відчуття прекрасного, прагнення до красивого. З народження дитину приваблюють ритмічні рухи, музичні звуки, яскраві кольори, виразана міміка, голоси дорослих та дітей. Поступово у неї формується естетичне сприйняття, яке стає основою, «матеріалом» для творчої діяльності;

- Формування творчих здібностей у дітей, як правило повязана з грою. Адже давно відомо, що гра є провідною діяльністю дитини дошкільного віку, а отже – й «веде» за собою розвиток дитини. Дошкільнята малюють і – грають, танцюють і – грають, конструюють і – грають, називають слова, вигадують казки й постійно грають. Грають навіть тоді, коли займають серйозною справою. Через гру, експерементування, творчість іде пізнання дитини навколишнього світу. У грі дитина робить спроби знайти своє місце у житті;

- Розвиток цих здібностей вимагає створення певних умов, за яких дитина почуватиметься вільною від впливу дрослого. Коли діти захоплені, вільні, безтурботні, творче рішення приходить ніби саме собою.

- Креативність є однією з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує активну позицію особостості, готовність ухвалювати миттєві решення, допитливість, здатність коментувати процес та результати діяльності, стійку мотивацію досягнень, розвинену уяву, а також здатність до створення творчого образу, який харатеризується оригінальністю, варіативністю, гнучкічтю та рухливістю.

Отже, дитяча творчість – своєрідна сфера дитячого життя. Займаючись нею, дитина діє, спілкується з дорослими та однолітками.

Якщо спостерігати за дітьми та проаналізувати їхню діяльність, можно помітити, що все, чим вони займаються, є своєрідною творчістю: дитина пізнає властивості оточуючих предметів; «грає» зі словами, промовляючи низку звуків рідної мови, й створює незвичні слова; експерементує з різними матеріалами; просто грає. У грі малюк має змогу поексперементувати, багаторазово виконати будь-яку дію, від якої він отримує задоволення і, можливо, різні результати. Якщо будь-яку справу малюка розглядати як своєрідну гру - творчість, то у ній будуть розвиватися такі важливі характеристики, як:

· Швидкість думки – здатність до генерування якнайбільшого числа ідей. Фактично – кількість ідей, що виникають за одиницю часу.

· Гнучкість мислення – здібність легко переходити від полярних за змістом явищ одного класу до іншого. У процесі творчості необхідно вміти гнучко змінювати стратегію й тактику творчого пошуку, переключатися з одніє ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об'єкта на інший і бути говим до отримання парадоксального рішення;

· Оригінальність – здатність формувати нові, неочікувані ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;

· Сміливість – здатність сприймати рішення в ситуаціях невизначеності;

· Допитливість – відкритість та інтерес до більш глибокого вивчення окремих видів дитячої діяльності: образотворчої, музичної, театральної, літературної тощо.

    Щоб сформувати творчі здібності, дитині необхідно накопичити якнайбільше вражень про наволишній світ під час виконання різних видів діяльності. Пізніше дитина зацікавиться процесом творчості спочатку в тому виді діяльності, який їй сподобається найбільше, а потім – в усіх притаманних дошкільникам видах діяльності . Сформувавши в дитини інтерес до будь-якого (або декількох) видів діяльності, вам вдається захопити вихованця процесом творчості.

1. Іноді діти не можуть самі визначити, що їм дійсно подобається. Щоб визначити це, спостерігайте за дитиною, коли вона діє самостійно, та спобуйте дати відповіді на запитання: «Чим зайнята дитина?», «Чи проявляє вона самостійність у доборі матеріалів для діяльності?», «Чи вміє запросити до дільності товаришів?», «Як домовляється про її хід?», «Чи проявляє дитина наполегливість у досягненні поставленої мети?», «Чи отримує дитина задоволення від самого процесу діяльності?», «Чи наявні в обраній дитиною діяльності продукти творчості?», «Чи радіє їм дитинна?», «Чи дивують вони малюка?».

2. Для розвитку творчості необхідно створити відповідні умови, що впливають на позитивний стан та спричинять прояву у дошкільників розумової активності, витримки, саморегуляції. Насамперед це стосується належного психологічного оточення. Також слід пам'ятати про наявність необхідних для творчої діяльності матеріалів. Вони завжди мають бути доступними для дитини. При цьому не важливо, яким чином дитина буде їх використовуватиме .

3. Відповідайте на численні запитання дитячі запитання. Підтримуйте бажання дитини пізнавати навколишній світ, особливо заохочуйте цікаві та глибокі запитання дітей.

4. Навчіть дитину поважати іншу точку зору, пояснивши, що таке ставлення є необхідною умовою для того, щоб оточуючі поважали думки дитини. Уважно стежте за власним висловлюванням, не критикуйте інших, особливо – в присутності дитини. Позитвні відгуки створюють у дитини почуття захищеності. 

Серед шляхів розвитку пізнавальної активності, самостійності, творчості, самореалізації дітей у багатьох дослідженнях учених підкреслюється необхідність використання у роботі з дошкільниками різноманітних завдань-навчальних, розвивальних, пізнавальних, інтелектуальних, трудових, нестандартних, творчих. При цьому слід зазначити,що в існуючих роботах нажаль, мало приділяється уваги розробці творчих завдань з урахуванням індивідуальнимх проявів дітей дошкільного віку.

Творчі завдання передбачають розуміння дитиною проблеми, яка викликає теоретичні чи практичні утруднення, і для її розв'язання необхідно знайти спосіб дії.

Як розважити дитину під час карантину

Сьогодні,  дитячі садки закриті на карантин, діти змушені цілими днями залишатися вдома. У житті дитини важливу роль відіграє взаємодія з однолітками - дитячі садки, ігри у дворі, дні народження друзів тощо. Але під час карантину батьки повинні тримати їх в ізоляції - заради їх же здоров'я. Як же розважити дитину в ситуації, коли ви не можете допомогти їй гуляти на вулиці і спілкуватися з друзями?

Дитячі психологи і батьки розповіли про те, як пояснити дітям необхідність залишатися вдома і як розважити їх, поки вони знаходяться на карантині.

Перш за все, вам необхідно переконати дитину в тому, що поруч з нею завжди буде хтось, хто подбає про неї і знайде їй цікаве заняття.

Як говорити з дітьми про коронавірус: поради дитячих психологів

Психологи радять говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку вона все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше.

Якщо ви змушені звернутися до медичного закладу, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб її захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити себе.

Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильних звичок, щоб дати їй відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук на гру. Скажіть їй: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Нам потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо перехитрити віруси».

Дотримуйтесь графіка

Психологи стверджують, що під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня дитини. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Однак різка зміна графіка також може викликати у дитини стрес.

Підтримуйте контакт з друзями і близькими

Для дитини важливо підтримувати контакт з друзями - це знизить рівень її стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви не можете відвідати особисто, але хвилюєтесь про їхнє здоров'я.

Використовуйте Skype або інші відеочати. Навчіть своїх родичів користуватися ними, якщо вони не вміють. Спілкуйтеся з друзями та родичами в месенджерах і соцмережах.

Влаштуйте танцювальну вечірку

Якщо карантин не дозволяє вам гуляти з дитиною на свіжому повітрі, влаштуйте для дитини танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, - знайти в Інтернеті відповідну музику.

Дитині також сподобається, якщо ви запропонуєте їй разом зробити декорації до вечірки. Ви можете зробити банери або плакати. Також вам можуть стати в пригоді новорічні гірлянди - вони створять вам святкову атмосферу.

Робіть з дитиною поробки

Різноманітні поробки - хороший спосіб розважити дитину і дати їй можливість проявити свої творчі здібності. Багато батьків стверджують, що це заняття подобається дітям. Для цього можна використовувати підручні матеріали: скотч, картонні коробки з-під взуття, обрізки тканини тощо. 

Грайте в улюблені іграшки дитини

Як правило, у кожної дитини є улюблена іграшка, з якою вона може гратися годинами. У когось це настільні ігри, у когось - конструктори Лего. Діти люблять створювати різні об'єкти з деталей конструктора або просто сортувати деталі за кольором. Щоб мотивувати дитину, ви можете дати їй завдання. Наприклад, ви можете запитати її: «Наскільки високу вежу ти можеш побудувати?»

Так хороше святкувати з татком і мамою, так весело!

Міцна, дружна сім'я подібна до краплини роси, у якій відбивається вся багатогранність прекрасних людських взаємин. З перших свідомих кроків дитина відчуває себе часткою цілого світу, і необхідно, щоб не похитнулася ця природна віра у міць своєї родини, красу і сталість її традицій, надійність доброти, взаємоповаги, любові. На такому благодатному ґрунті легко зростають зерна сімейного миру, формуються кращі риси особистості.

Родинні свята. Як багато вони важать для дитини! Пригадаймо, як малими нетерпляче чекали на свій день народження. І справа була не тільки у подарунках, а й у тому, що це наш день, коли опиняємося у центрі уваги, коли ще міцніше відчуваємо, як нас люблять, пестять, як про нас турбуються, і батьки до цього дня готуються заздалегідь, але тут особливо важливо, як саме. Чимало хто уявляє свято лише як пишно накритий стіл, до якого з дарунками для малого сходяться родичі та друзі дорослих. Малят похапцем напоять чаєм і відправлять до сусідньої кімнати, щоб не заважали...

Ні не такими мають бути дитячі іменини. Готуватися до них необхідно тільки за активної участі самого іменинника: обміркувати, кого (чи то усно, чи то листівкою) запросити на день народження, як прикрасити кімнату, чим розважити гостей (ігри, іграшки, перегляд діафільмів, вистава лялькового театру, художні номери, музика, танці).

Звичайно ж, серед учасників свята мають бути найближчі дитині люди - батьки, дідусь, бабуся, брати і сестри. Святкове меню також треба обговорити з дитиною, доручити їй допомогти мамі по кухні, сервірувати стіл, прикрасити страви. Дарують малюкові те, що вже напевне порадує його, відповідатиме інтересам. Старших дошкільників завжди зацікавлять розвиваючі ігри, конструктори, спортивний інвентар. Програму свята також необхідно продумати детально, скласти її так, щоб якомога більше часу займало не застілля (хоча про приємний частунок, особливо тістечка, фрукти також треба подумати), а ігри, розваги, співи, тобто все, що розважить дітей.

СВЯТА У РОДИННОМУ КОЛІ

Іменини, мабуть, найприємніше сімейне свято, але в житті дитини є й інші події, які також мають стати пам'ятними.

Один з таких днів - 1 вересня, коли дитина вперше йде до школи. Там на неї чекають урочистості, учасниками яких стають і батьки. Але як добре, коли і вдома панує святкова атмосфера: листок з календаря у художньому оформленні, квіти на столі, улюблені частунки на обід, книги у дарунок. І обов'язково треба розпитати малого про його враження від першого дня а школі, привітати з початком учнівської долі, побажати успіхів у навчанні.

Сама атмосфера родинних урочистостей повинна бути спрямована на виховання у малят доброти, взаємоповаги, вміння бути цікавим співрозмовником, гостинним господарем, добрим помічником для дорослих. Кожне з традиційних суспільних свят повинно стати для дітей не просто червоним листком у календарі, а й збагачувало духовно, поглиблювало знання, формувало риси характеру.

Так, підготовка до свята Перемоги - це живий процес передачі естафети поколінь. В цей день дітям особливо цікаво і потрібно послухати розповіді своїх близьких про роки Великої Вітчизняної, мужність воїнів, самовідданість трудівників тилу. Кожна сім'я багата на таке минуле. І прекрасно, коли є тому свідки - фотографії воєнних років, солдатські листи-трикутники.

Якщо у сім'ї є ветеран війни, то 9 Травня необхідно повністю присвятити йому. Подбати, щоб дідусь мав до цього дня почищений і випрасуваний костюм, на якому яскріли б нагороди за мужність, приготувати разом з дитиною сувенір, улюблені дідусем страви. А увечері зібратися всією сім'єю і послухати його розповідь.

Свято 8 Березня завжди для дітей улюблене, бо це свято дорогої мами. Підготовку до нього мають взяти на себе чоловіки в сім'ї разом з дітьми. Вони обмірковують подарунки для мами (дитина обов'язково має щось зробити своїми руками або намалювати вітальну листівку), прибирають квартиру, готують святковий обід. І, звичайно, щиро вітають любу маму, бабусю квітами.

Атрибути сімейного свята, його програма у кожній сім'ї - різні. Та не це головне.

Найважливіше - це змога відпочити, відволіктися від буденного життя, обмінятися думками, поринути в атмосферу приязні, доброти, щирості і ще й ще раз зрозуміти: ми любимо одне одного, ми одне одному потрібні.